Жило було таке собі тіло,
Крім секса воно більш нічого не хтіло.
Не мало воно ні душі, ні відваги,
Зеленим купюрам віддаючи переваги.
Народилась людина, чи вмерла людина,
Тілу все одно - воно як тварина.
Ми в пеклі горіли заради Вітчизни,
А Тілу навіть впадло попрасувати білизну.
І кожного дня, коли сонце встає,
Коли Тіло наступну жертву їбе,
Надія на щастя все гасне і гасне.
Нема вже такого слова "Прекрасне".
Звідки взялося? За що нам ця кара?
До останнього вірю, що це жахлива примара.
Що стане все кращим, що стане все вищим,
І Тіла не буде, що життя всім нам нищить.
Ні, не добитись нам нового життя,
Нової країни, гарного буття.
Співучої мови без жодного мата,
Забули вже нашого рідного брата.
Залишились тільки Тіло і влада,
Але патаскухам цим на людей всіх начхати.
Вони лиш собі набивають кармани,
Гнідози, ублюдки, без честі і слави.
Долю згубили, країну згубили,
Не співає суспільство вже пісні солов`їні.
"Ще не вмерла Україна!" - так кажуть ідіоти.
Де втратив ти волю, о мій рідний народе?!
Допоки в суспільстві паразитуватиме Тіло,
Не зможемо жити, як ми завжди хотіли.
Ми будем всі бідні, нещасні, голодні,
побиті, слабкі, сумні, закатовані.
Це Тіло себе за свого віддає,
втирається в довіру, а потім кров з тебе п`є.
Ніколи не знаєш, чого тобі чекати,
Суспільству все одно на тебе насрати.
Бажаю всім щастя, вдачі, любові,
безпеки, грошей, чистої крові.
В гавні, котре ми самі створили
Далі житимемо, як раніше жили.
03/09/05